a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 #

letra de ти мене пам'ятаєш? (ty mene pam'yatayesh?) - качмар (kachmar)

[куплет 1]

стежкою в’ється гора знов, у що цього разу, юначе, ти вляпався?
все починається так необачно – з дружнього начебто ляпаса
з витівок у роздягальні, за мить звідусіль – уколом між ребер
усе починається з жартів, які розуміють усі навколо, крім тебе
з поштовху в спину, з удару вчора в плече, тепер – під дих
з образи, яка неприємна, але її все ж таки можна стерпіти
ну шо ти як баба? ти шо, не мужик? вітаю: урочисто доведено
я не піду в їдальню – я їстиму себе зсередини

зизить схарапуджене око, оманливо клеїться віршик
і всюди над містом ті гори імлисті неначе примари здимаються вище
і плещеться попід урочищем зоряним риба, і хлібне колосся горить повесні
я боявся тебе і той страх мене дочиста випатрав ніби м’ясник

прочитати отченаш, дістати щоденник
ми були дітьми, але ти втім був старшим за мене
сильнішим за мене. дитяча страта – на потіху натовпу
цього було достатньо, щоб мене зламати

[приспів]

серце, серце, сильно тільки ти не бийся так
це життя і ось тобі випав такий сетап
серце, серце, подаруй мені, прошу, крила пташині
я ненавиджу людей, і вони цього заслужили
[куплет 2]

собака бреше на місяць, серпик в кишені, в’ятір в руках
дорога із жовтої цегли веде до місця розп’яття чарівника
стелиться смог, тріпоче багор, над лісом кружляють сталеві лелеки
хто не присікає зло, той стає його архітектором

за метафорою криється істина, трясця – під коліщата цю помісь
рукою м’язистою всюди і скрізь побиття визначає свідомість
той голіаф залишився у сутінках, десь у ріки, по той бік
та я, бляха, чомусь все ще несу його на собі

форест, біжи, між обійсть і висоток, а впавши – себе пересиль
якщо мовчання – це золото, то я достоту найбагатша людина з усіх
неси мене вітер узліссям, п’яни мої думи сумні, соковите вино
як довго бить по залізу – з нього може вийти клинок

роки знущань твоїх я переплавив у зіркатім горнилі
берег піщаний і той просідає під натиском хвилі
це було так давно і неправда, а правдою стало ось, бачиш, тепер
новий рік дев’яносто дев’ятого – я тоді вперше загадав

щоб ти помер

[приспів]
серце, серце, сильно тільки ти не бийся так
це життя і ось тобі випав такий сетап
серце, серце, подаруй мені, прошу, крила пташині
я ненавиджу людей, і вони цього заслужили

[епілог]

у прірву безкрайню – з хисткого табурета
кажуть, зірки все ще падають над назаретом

кажуть, бог покарає
а якщо не покарає бог

то покарає хто?

- качмар kachmar

letras aleatórias

MAIS ACESSADOS