a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 #

letra de казка про звіра (kazka pro zvira) - качмар (kachmar)

біда біду тягне. жували той ягель, вкривались вночі кожухами
у пошуках збіжжя та ягід по черзі авжеж зазирнули ми під кожен камінь
ми чули, як десь лускає хмиз, як пташка своїх пташенят таки жене крилом
ми терпляче вдивлялись у ліс, але наших батьків там вже не було

розростаючись, жеврів тучі прошарок. нас не полишало важке відчуття те
і сонце, крайнебом підтяте, неначе у землю, лягло на кошару
лунали святих імена, горіли у хаті свічки сиротливо
але звір не збоявся ні світла, ні нас, ні багаття, що ми розпалили

кревно шукаючи відповідь – як сюди привела його стежка
чи то лев, чи ведмідь то був – ми зі звіром таким не стикались передше
він лякав нас своєю подобою: ікла пожовклі, сплутані пасма
проте все ж тягнули долоні ми куці, бо ніби по-людськи звертався до нас він

пригадаю – і серце холоне: про звіра усяке казали ще здавна
та хутро його дарувало тепло нам, та голос його м’яко так колисав нас
пригадаю – і ніченьку ту, і як ми сиділи, до нього прикуті
впритул заглядаючи в очі, схожі точнісінько на дві крапельки ртуті

не ходи в пітьму
і до синіх гір
сину мій
не дивись за мур
не питай “чому?”
все мине
так ми живемо
двері на замок –
неспроста
кров моя і сіль
заповіти ці
памʼятай

і помаранчеве сонце і місяць сріблястий – всякому всяке на світі
вимовляти це жасно, проте чи тепер виправдовує нас те, що ми були дітьми?
що жалісний клекіт лелечий у тиші нам здався ії дивовижним забарвленням
що мали тоді ще таке щось, чого незабаром були вже позбавлені
не я збирав камені, довго і гірко садами не я блукав
але ніч, що була заважка мені, гострою зіркою вперлась в адамове яблуко
тоді сестри молодші журились: чому з нас ніхто більш не молиться ввічливо?
але звір говорив тільки риком і в світлі обставин ми мову цю вивчили

роками він їв нас, як би ж не наївні надії на те, що розвіються чари
як би ж то не лепет – неначе ошкірені його щелепи ми не помічали
ось так, тільки на самоті ми віднині складали думки потаємні
як же вправно він се шавкотів, ніби ми і не люди, а тільки вдаєм їх
я все зрозумів: у цю землю так щедро впадуть наші сльози, а потім і кожная кістка
бо звір все частіше гадав, чи живе хтось іще тут у нас по сусідству
на порозі і там, у розп’яття, як всі ми востаннє та й обнялись
я згадав, що казав мені батько, коли вони в з матірʼю ступили у ліс:

- качмар kachmar

letras aleatórias

MAIS ACESSADOS